Home WWW.ORGSUN.COM

FREE ELECTRONIC LIBRARY

   Ласкаво просимо!

Трансформація пісенного фольклору лемківських переселенців у Західній Україні (повоєнний період)

Автореферат диссертації по мистецтву, мистецтвознавству (Україна)

 

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА,

ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ

ім. М.Т. Рильського

ЧАПЛИК Катерина Миколаївна

УДК 398.8 (477) ”19”

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПІСЕННОГО ФОЛЬКЛОРУ ЛЕМКІВСЬКИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ

(ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД)

17.00.03 – музичне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Київ–2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі театрознавства та культурології Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор,

член-кореспондент Академії мистецтв України

ГРИЦА Софія Йосипівна,

Інститут мистецтвознавства, фольклористики

та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства

ЯРЕМКО Надія Онисимівна,

професор кафедри музичного фольклору

Інституту мистецтв Рівненського державного

гуманітарного університету

кандидат мистецтвознавства

ЄФРЕМОВА Людмила Олександрівна,

Інститут мистецтвознавства, фольклористики

та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України,

старший науковий співробітник відділу фолькло-

ристики

Захист відбудеться ”11” березня 2010 р. о. 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.227.02 по захисту дисертацій в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України (01001, Київ-1, вул. М.Грушевського, 4, ІV поверх).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мистецтво- знавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4.

Автореферат розісланий ”10” лютого 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства, ст. наук. співробітник СІКОРСЬКА І.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Народна пісенність Лемківщини – невід’ємна і самобутня складова фольклору України, що привертає особливу увагу народознавчої науки. Міжкордонне геополітичне розташування Лемківщини сприяло тому, що до загальноукраїнської основи фольклору лемків у пісенному репертуарі, стилі, фонетиці додались іноетнічні елементи етнопісенності польського, словацького, угорського, а подекуди й німецького етносів.

Великих збитків Лемківщині, розташованій у центрі Європи, завдали Перша і Друга світові війни. Коли на обрії вже було видно ”перемогу над фашизмом”, на теренах Закерзоння почалася етнічна чистка. 9 вересня 1944 р. між урядом СРСР та Польським комітетом національного визволення підписано угоду ”Про евакуацію українського населення з території Польщі й польських громадян з території УРСР”. За цією угодою депортовано понад 500 тис. осіб із споконвічних земель Лемківщини, Холмщини, Надсяння та Підляшшя. Упродовж 1945–1947 років лемківське населення Жешувського (Ряшівського), Люблінського та Краківського воєводств ешелонами вивозили у західний та східний регіони УРСР. Тих, хто відмовлявся ”добровільно” залишити рідні землі у процесі горезвісної операції ”Вісла”, спрямованої на боротьбу з Українською Повстанською Армією, було виселено на так звані ”землі одзискані” – приморські області Польщі. На цих колишніх німецьких територіях, що після війни відійшли до Польщі, лемків розселили по 3–5 родин в одній місцевості. Нових мешканців прийняли спустошені села й поруйновані хати, а сам люд ”в умовах комуністичної Польщі був приречений на тотальну асиміляцію” .

На території України лемків розселили в Тернопільській, Львівській, Волинській, Дрогобицькій, Івано-Франківській, Рівненській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській, Кіровоградській, Миколаївській, Херсонській, Полтавській, Сумській та ін. областях. Депортація призвела до руйнування осілості та надзвичайно ускладнила процес збереження культурних надбань лемків.

У поле зору наукових зацікавлень музикознавців, лінгвістів та етнографів лемківський фольклор потрапляє у ХХ ст. Цим періодом датуються ґрунтовні наукові праці І. Верхратського, В. Гнатюка, Ф. Колесси, С. Людкевича та Й. Роздольського, Ю. Костюка, М. Соболевського, В. Гошовського, М. Мушинки, І. Лемкина, О. Гижі, С. Грици та багатьох ін.

При наявності значного опублікованого матеріалу про лемків ми прагнули в польових умовах зафіксувати максимальну кількість зразків музичного і словесного фольклору, що побутують сьогодні в Україні, та простежити їх трансформацію у нових умовах проживання переселенців, що є вельми цікавою проблемою з огляду не тільки на іманентні риси народної творчості, а й на сучасні етнічні процеси. Дослідження автентичної пісенної лемківської традиції у наш час ускладнюється похилим віком її носіїв. Ось чому дане дисертаційне дослідження, що базується переважно на новозібраному польовому матеріалі автора і задокументовує діалектні та реліктові явища культури, які ще збереглися у фольклорі українських переселенців з Лемківщини, ми вважаємо вельми актуальним.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в контексті загальних наукових досліджень Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України. Тема дисертації затверджена вченою радою ІМФЕ ім. М.Т. Рильського (протокол №19 від 18 жовтня 2005 р.)

Мета дослідження. Головна мета роботи полягає у визначенні ступеня збереженості та форм побутування пісенних жанрів фольклору Лемківщини як складової частини традиційної української культури, простеженні динаміки пісенної традиції у повоєнний період. Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

? віднайти та обстежити сучасні осередки проживання носіїв лемківського фольклору на території Західної України;

? записати зразки музичного і словесного фольклору в контексті обрядодій і поза ними;

? простежити за взаємовідносинами автохтонних і переселенських мешканців, сприйняттям лемківських пісень українським середовищем;

? визначити трансформаційні процеси у пісенному фольклорі лемківських переселенців у порівнянні із наявними, раніше здійсненими записами фольклору Лемківщини;

? з’ясувати міру впливу на етнічну культуру лемків народної культури сусідніх слов’янських народів, виявити мелодичні і текстові паралелі у фольклорі споріднених пісенних культур.

Об’єкт дослідження – лемківська народна пісенність як одна з регіональних складових української національної культури.

Предметом дослідження є пісенний фольклор лемківських переселенців, його трансформаційні зміни в новій ситуації буття.

Хронологічні межі дослідження охоплюють події, що відбулися в житті українців-лемків від кінця 1940-х років до наших днів.

Джерельною базою дослідження є: польові матеріали, зібрані автором у 19-ти селах Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської областей; лемківські пісні в збірниках Ф. Колесси, О. Гижі, М. Соболевського, Ю. Костюка, Ф. Лазорика, М. Мушинки, В. Гошовського, Б. Дрималика, І. Майчика, також в опрацюванні Я. Полянського, В. Хомика; газетні видання; архівні фонди ІМФЕ ім. М. Рильського НАНУ; історичні розвідки І. Красовського, В. Сергійчука; етнофольклористичні статті С. Грици; філологічні праці І. Верхратського, І. Панькевича; пісенні збірники закарпатського фольклору П. Лінтура, М. Кречка, З. Василенко, І. Хланти; видання словацьких народних пісень під редакцією К. Гудеца, Ф. Полоцека, Л. Галко; польські народні пісні; аудіо- та відеозаписи, зроблені під час щорічних зустрічей на етнофестивалі “Лемківська ватра” в м. Ждиня (Польща); інтерв’ю з представниками лемківської етнографічної групи тощо.

Методологічна основа. З метою комплексної етномузикознавчої характеристики динаміки лемківського музичного фольклору від повоєнного періоду до наших днів застосовано етномузикознавчі, етнологічні та етносоціологічні методи, історико-порівняльний підхід до аналізу зібраного матеріалу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на базі друкованих матеріалів про лемків, суто музичної літератури та власних записів, що вперше вводяться у науковий обіг, досліджено проблему функціонування лемківського фольклору в нових соціально-економічних і культурних умовах переселенської ситуації. Окреслено сучасні осередки проживання етнофорів лемківської культури та побутування автентичної пісенної традиції на теренах Західної України. Описано та проаналізовано стан репертуарної традиції лемківських співаків із зазначенням домінуючих жанрово тематичних пісенних груп. Простежено трансформації новозібраного пісенного фольклору лемків у порівнянні із записами фольклористів-етномузикологів ХІХ–ХХ ст. Знайшло подальше висвітлення питання щодо культурних впливів і взаємовпливи у сфері народної поезії та музики на пограничній території слов’янських народів – українського, польського, словацького.

Практичне значення одержаних результатів. Положення і висновки дисертації дають додаткові відомості щодо динаміки лемківського пісенного фольклору в період від кінця 1940-х років до сьогоднішніх днів, нових форм його побутування, еволюції музичного стилю. Зафіксований автором сьогоденний мовний діалект лемків, що вирізняє пісні даної етнографічної групи, стане в нагоді мовознавцям, діалектологам, музикознавцям, етнологам.

Результати дисертації можуть бути використані для подальшої теоретичної розробки проблеми та поглибленого наукового дослідження лемківської музичної культури, створення навчальних посібників, довідників, також для поповнення етномузикознавчих курсів у вищих навчальних закладах України. Музичний додаток дисертації може бути залучений до репертуару народних виконавських гуртів, композиторської та літературної творчості тощо.

Особистий внесок здобувача полягає у постановці наукової проблеми, її розробці та накопиченні значного експедиційного матеріалу, що став джерельною базою дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження розкрито автором у тезах доповідей на II Міжнародній науковій конференції ”Традиція і культура” (Київ, 2006), Міжнародній науковій конференції ”Національна культура в контексті сучасних глобалізаційних процесів” (Київ, 2006), Міжнародній науковій конференції ”Етнокультурні фактори національної ідентифікації населення українського порубіжжя” (Київ, 2007), Міжнародній науковій конференції молодих учених ”Дні науки історичного факультету” (Київ, 2008), Міжнародній конференції ”Україна в етнокультурному вимірі ХVIII – початку XXI ст.” (Київ, 2008 р.), Міжнародній науковій конференції ”Українське народознавство на початку ХХІ ст. (теорія, методи та тенденції розвитку)” (Київ, 2008).

Публікації. Основні результати дослідження викладено у передмові до укладеного автором збірника ”Нові записи лемківських пісень” (Київ, 2008) та 3-х одноосібних публікаціях, надрукованих у наукових виданнях, затверджених ВАК України, а також у тезах науково-практичних конференцій.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 3-х розділів, висновків, списку використаних джерел (328 позицій). Повний обсяг роботи – 164 сторінки. ”Музичний додаток дисертації” (105 с.) включає пісенні транскрипції, таблиці, словник діалектних слів, світлини.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення, особистий внесок автора, апробація дослідження, публікації.

Розділ перший ”Лемківський фольклор у контексті західно-української пісенної культури” висвітлює проблеми, пов’язані з етнографічною групою лемків-автохтонів та переселенськими процесами.

У першому підрозділі ”Історіографія питання. Критичний огляд літератури” розкрито джерельну базу дослідження, висвітлено стан наукового опрацювання теми та внесок окремих діячів у процес фіксації та дослідження пісенного фольклору Лемківщини.

Народнопісенну творчість Галицької та Угорської Русі досліджував Я. Головацький. Тексти пісень, а також розвідки і різноманітні статистичні дані вчений опублікував у чотиритомнику ”Народныя пhсни Галицкой и Угорской Руси” (Москва, 1878).

З лемківською тематикою пов’язані філологічні праці І. Верхратського та І. Панькевича. 90 транскрипцій лемківських пісень із Грибівського, Кроснянського повітів Краківського воєводства містяться у збірнику С. Людкевича та Й. Роздольського ”Галицько-руські народні мелодії” (Львів, 1906).

Неперевершеним прикладом копіткої музично-фольклористичної праці й досі залишається збірка видатного вченого фольклориста і музиколога Ф. Колесси ”Народні пісні з Галицької Лемківщини” (Львів, 1929). Джерельною базою його праці став матеріал трьох власних експедицій на Лемківщину в села Сяніцького, Горлицького, Грибівського та Новосандецького повітів. Поступом у подачі матеріалу є наявність повних текстів пісень, виявлення паралелей до текстів і мелодій збірника з численних українських та зарубіжних джерел, точна і виважена характеристика й систематика матеріалу, аналіз пісень за ознаками ритмічної будови та ладової структури тощо.

Справу Ф. Колесси продовжив лемко О. Гижа виданням збірника ”Українські народні пісні з Лемківщини” (Київ, 1972), матеріал якого був схвально сприйнятий сучасниками, широко залучався до репертуару самодіяльних і професійних хорових колективів, використовувався у композиторській творчості. Актуальність та значення збірника не зменшились і в наш час.

Записи лемківських пісень на території Закарпаття представлені у збірниках П. Лінтура ”Народні балади Закарпаття” (Львів, 1966), ”Закарпатські народні пісні”, упорядковані М. Кречком (Ужгород, 1959), та ”Закарпатські народні пісні” з передмовою і примітками З. Василенко (Київ, 1961). Лемківські пісні, співані вздовж р. Уж на Закарпатті, записував і відомий учений В. Гошовський. Їх видано у збірнику ”Украинские песни Закарпатья” (Москва, 1968). До заслуг ученого належить дослідження етногенези весільного ладкання на території Закарпаття, Східної Словаччини, Чехії, колишньої Галицької Лемківщини, Югославії та Моравії, що виконувались у весільних обрядодіях лемків.

З 1950-х років лемківські пісні в опрацюванні Я. Полянського систематично публікувалися на ”Лемківській сторінці” щотижневої газети ”Наше слово” (Варшава). Усього Полянський записав понад 3 000 пісень від мешканців сіл Поляни, Ганчови, Явірки, Команча.

Заслуговують на увагу видання лемківських пісень на терені Словаччини: ”Українські народні пісні Пряшівського краю” (Пряшів, 1958; за редакцією Ю. Костюка), ”Українські народні пісні Східної Словаччини” (упоряд. другого тому – А. Дулеба, третього – Ю. Цимбора). Джерельною базою другого тому став матеріал зі Свидницького, Старолюбовнянського, Гуменського, Воронівського та Бардіївського округів Східної Словаччини, що поповнювався впродовж двадцяти років. У збірнику представлено епічні, обрядові та ліричні пісні лемків. Незважаючи на певну схематичність нотних транскрипцій, репертуарний матеріал збірників розкриває стан пісенної традиції, уможливлює аналіз та характеристику музичного діалекту в цілісності північної та південної частин лемківського краю.

У 1967 р. опубліковано збірку М. Соболевського ”Лемківські співанки”. Збирач – лемко із с. Костарівці Сяноцького повіту Ряшівського воєводства – підготував до видання 150 пісень, частину з яких записав у с. Устє Руське Горлицького повіту, де був священиком упродовж 26 років.

Теоретичному осмисленню етнорегіональної специфіки народної творчості карпатських груп, зокрема лемків, присвячено статті й розвідки С. Грици. Фольклорні зв’язки в зоні історико-етнографічного сусідства українців з інонаціональними етносами, насамперед з поляками, словаками, чехами, угорцями, румунами, розглянуто у таких її статтях: ”Спільність мелодичних типів у слов’янській пісенності Карпат” (1966), ”Функції словесної та музичної мови в ситуації міжетнічних контактів” (1988), ”Міграції фольклору” (1991), ”Фольклор українців у між- і внутрішньоконтинентальній міграції” (1993) та ін. Серед досліджень С. Грици – робота, присвячена емігрантській пісенності ”Будь здрава, землице. Українські народні пісні про еміграцію” (Київ, 1991). Частину музичного матеріалу збірки складають лемківські пісні, записані у 1906–1977 роках українськими вченими (Й. Роздольським, Ф. Колессою, В. Гошовським, О. Гижею), та власні записи авторки.

До розділів дисертації введено низку архівних знахідок із Наукового архівного фонду рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського

У другому підрозділі ”Історико-географічні особливості краю. Господарство, побут лемків” представлено оглядовий нарис з історії та геополітичного положення Лемківщини.

Прародичами лемків вважають згадуване літописцями східнослов’янське плем’я білих хорватів, котре у VII ст. заселило Західні Карпати. За часів правління київського князя Володимира Святославича (Великого), у 992 р. жителів Західних Карпат та їхні землі приєднано до Київської Русі. Ця подія сприятливо позначилася на розвиткові культури, мистецтва, писемності, архітектури в краї.

Свою назву лемки одержали за часте вживання у мовленні діалектної частки лем (у значенні ”щойно”, ”тільки”, ”лише”, ”лишень”), запозиченої разом із багатьма іншими словами у словаків. Самі ж лемки здебільшого називали себе ”русинами” або ”руснаками”. Етнонім ”лемко” закріпився у свідомості населення на поч. ХХ ст., після виходу у світ часописів та журналів із цією назвою.

Територія Лемківщини поділяється на південну й північну частини, входячи клином у територію Польщі, Чехії та Словаччини. Центральним місцем лемківського краю є найнижчі карпатські гори Низький Бескид. Міжкордонне геополітичне положення лемківського краю було сприятливим для пограничних впливів сусідніх культур.

Проживання у горбистій місцевості вплинуло на тип господарювання. Основним заняттям лемків було землеробство і пастухування. Незначний промисел становило виробництво домашнього полотна та речей із вовни, виробів із дерева, каменярський промисел, виробництво гонтів. Із пісень довідуємося також про мандрівних торговців дьогтем, шевців, дротярів, шклярів тощо.

Свої хати лемки будували вздовж річок, фасадом до дороги, у так званій ”ланцуховій” (ланцюговій), рідше – ”овальній” формі, коли вони розташовувалися навколо круглого ринку. Типовими для східної і центральної Лемківщини вважалися ”довгі хати”, під дахом яких зводилися житлова і господарська частини (хата, сіни, комора, стайня, боїще). Традиції будівництва довгих хат збереглися в Перечинському, Великоберезнянському районах Закарпаття та в українців Східної Словаччини; були вони поширені й на західній частині Бойківщини, на Поліссі, і подекуди на Волині. На заході Лемківщини садиби переважно складалися з хат і окремих господарських будівель і огороджувалися парканом чи муром. Внутрішній інтер’єр оселі лемка відзначався скромністю і практичністю.

У процесі врегулювання кордонів між СРСР та Польщею 48% території Лемківщини відійшло до Польщі, 41% – увійшло до складу Словаччини і лишень 11% – залишилося на території України. Сьогодні ці три частини об’єднуються для співпраці, збереження зникаючої мови, культури, відновлення пам’яток історії, культури, архітектури.

Третій підрозділ ”Соціодемографічна характеристика переселенської етнографічної групи лемків” містить дані щодо антропологічних і соціально-психологічних особливостей горян. Так, за результатами досліджень вітчизняного етнолога Ф. Вовка та інших вчених, виявлено, що ”лемки, як і інші групи карпатоукраїнців... характеризуються виразно європеоїдним комплексом ознак, належать до карпатської антропологічної області (типу), що є своєрідним ”містком” між українцями і народами Центральної та Південної Європи” . За показниками пігментації серед лемківського населення переважають темноволосі і темноокі, хоч у деяких селах зустрічаються ясноволосі типи та синьоокі. Ю. Тарнович, характеризуючи лемків у своєму нарисі, зазначає, що вони стрункі, кремезної, добре розвиненої і сильної будови.

Лемко-господар напрочуд працьовитий, хвацький, рішучий, чесної та статечно-розважливої вдачі. Через витривалий фізичний стан і мобільний характер лемки посідали значне місце серед емігрантів.

Серед інших рис дослідники відзначають релігійність і моральність лемків. Релігійність як форма світогляду, наче цінний спадок, переходила з роду в рід. Лемківський край виплекав багатьох вірних і ревних священиків, невтомних подвижників віри.

На Лемківщині діяли православні і греко-католицькі церкви. Самі лемки називають свою віру православною. У 1692 р. відбувся перехід Лемківщини на унію (греко-католицький обряд). У 1926 році ”під впливом емігрантів із США в с. Тиляві (пізніше Королеві Руській) було організовано віче за перехід населення на православ’я” .

Лемки оберігали чистоту свого етносу, рідко вступали в родинні стосунки з поляками чи словаками. Мішані шлюби засуджувалися родиною, односельчанами.

У четвертому підрозділі ”Хроніка депортацій лемків та їх адаптація до нових умов проживання” на основі меморатів, записаних від лемківських переселенців, у дисертації висвітлюються події депортації, облаштування на новому місці, ставлення до переселенців автохтонного населення, сприйняття лемківської культури, говору, пісень українським середовищем тощо.

На означення подій 1944–1946-х років у науковій літературі сьогодні використовується низка термінів: депортація, трансфер, репатріація, евакуація, вигнання тощо. В даному дослідженні ми притримуємось усталеного терміну ”депортація”.

Безперечно, депортація призвела до руйнування осілості та надзвичайно ускладнила процес збереження культурних надбань лемків, але також стала новою сторінкою в житті переселенців у нових умовах і середовищі.

У другому розділі ”Фольклор як фактор самоідентифікації переселенських груп (етносоціологічний аспект)”, що складається із чотирьох підрозділів, висвітлено значення усної народної творчості в житті лемківської етнографічної групи, розкрито особливості говірки лемків, проаналізовано жанровий склад нових записів пісенного фольклору та подано характеристику виконавської манери лемківських співаків.

Перший підрозділ ”Говірка і деякі спостереження над матеріальними артефактами лемківської культури”. Лемківський говір належить до південно-західного наріччя української мови, що ґрунтується на загальноукраїнській лексиці та виявляє локальні особливості у граматичній будові, фонетичній системі, словниковому фонді. Лемківські пісні насичені архаїзмами, словами й висловами, запозиченими зі словацької, польської, угорської, німецької мов. У говорі бачванських лемків трапляються слова хорватського та сербського походження.

У польових записах автора наявність діалектизмів виявляється різною мірою залежно від умов проживання лемків – чи то в середовищі корінного українського населення Галичини, Поділля, східних теренів, чи по-сусідству зі словаками, поляками; є й зразки, відчутно наближені до літературної норми.

Характерними прикметами лемківського діалекту, що збереглися в бесіді носіїв лемківського фольклору і зафіксовані в наш час, є наголос на передостанньому складі слова, як у північно-словацьких говорах і польській мові; закінчення -ове в називному відмінку множини іменників (пастушкове, братове); редукція кінцевого и в дієсловах наказового способу другої особи однини (бер – бери, роб – роби); ствердіння давніх м’яких приголосних р, ц в суфіксах та інших приголосних наприкінці слів (палец, хлопец). У лемківському діалекті існує низка варіантів звука і з різною мірою твердості: і–и–ы; при цьому звук ы вимовляється дуже твердо, горлово. Дієслівні форми майбутнього часу в лемківській говірці утворюються шляхом сполучення допоміжного дієслова бити (бути) і колишнього дієприкметника дієслова минулого часу, наприклад: буду робила, буду їв, будеме співали. Частка ся в лемківському говорі щодо дієслова може розміщуватися як у пре , так і у постпозиції.

Окрім говірки, у підрозділі розглянуто окремі елементи матеріальної культури лемків, а саме артефакти народного одягу, елементи хатнього інтер’єру тощо.

Другий підрозділ ”Сучасний стан пісенної традиції лемків. Календарно-обрядовий фольклор”. Значення фольклору в житті лемків важко переоцінити. Тісний зв’язок з усною народною творчістю допомагав переселенцям упродовж довгих років черпати сили для протистояння полонізації, словакізації, русифікації, збереженню етнічної ідентичності та етнокультурної єдності з українським народом, був для відмежованої від серцевини групи українського народу – лемків потужним каталізатором і фактором самоідентифікації. У цьому ми особисто пересвідчились, збираючи польові матеріали та необхідні відомості від етнофорів лемківської культури.

Запис польових матеріалів проводився упродовж 2006–2008 років у місцях компактного і дисперсного проживання переселенців у Західній Україні. Так, на Тернопільщині було обстежено п’ять районів: Чортківський (сс. Ягільниця, Нагірянка, Залісся, Пастуше), Зборівський (с. Тустоголови), Бучацький (с. Підзамочок), Теребовлянський (с. Підгайчики), Бережанський (м. Бережани). Цікавими виявились інтерв’ю та записи пісенного матеріалу від носіїв лемківської традиції в містах і селах Івано-Франківщини, зокрема у мм. Долина, Калуш, с. Копанки Калуського району, с. Брошнів Осада Рожнятівського району та с. Глубоке Коломийського району. Львівщина представлена самобутніми записами із м. Борислав Дрогобицького району. Не залишилися поза увагою й поселення автохтонних лемків на Закарпатті у Перечинському (сс. Тур’я Бистра, Зарічево, Порошково) та Мукачівському (с. Залуж) районах. Увага насамперед до згаданих областей Західної України зумовлена вибором ареалу та географічною конкретизацією дисертаційного дослідження. Було залучено також допоміжний фольклорний матеріал від лемків із Луганщини.

Внаслідок проведення 14 експедицій загальна кількість зафіксованого музично-етнографічного матеріалу склала понад 350 одиниць. Серед записів – зразки пісенного фольклору, інструментальні награвання, спогади, описи обрядів тощо. До музичного додатку дисертаційного дослідження відібрано 100 пісенних зразків із приватного архіву автора та 3 записи із фондів радіо м. Івано-Франківська. У транскрибуванні пісні зведено до тону ”соль”.

Наші інформатори – яскраві носії лемківського фольклору, переселені у 1944–1946 роках із північних теренів Лемківщини, а саме з Горлицького, Кроснянського, Сяніцького, Новосанчівського, Ліського повітів Краківського та Ряшівського воєводств . Це уродженці сіл Ванівка, Терстяна, Ріпник, Барвінок, Завадка Риманівська, Кам’янка, Яблониця, Юрково, Ростока, Боднарка, Брунари Вишні, Брунари Нижні, Липна, Незнаєва, Квятонь, Воловець, Вороблик Королівський, Ославичі, Збоїськ, Одрехова, Мощанець, Балутянка, Буковець, м. Криниця, Милик, Поворозник, Почта Грибів, Бенцарова, Богуша, Крільова, Королева Руська та ін.

Південні лемківські околиці репрезентують автохтони Закарпаття – співачки з сіл Порошково, Тур’я Бистра та учасники фольклорного ансамблю ”Лемківчанка” із с. Зарічево Перечинського району Закарпатської області. Окрім Перечинщини, лемки проживають також у Великоберезнянському, частково Іршавському, Мукачівському районах Закарпатської області.

Співали переважно селяни, вчителі, вихователі, учасники самодіяльних ансамблів, церковних хорів, члени районних, обласних лемківських товариств, поодиноко – професійні музиканти. Життєвість традиції сильніше виявляється у жінок: в інтерв’ю взяли участь 63 жінки та 9 чоловіків.

Матеріал було зібрано від інформаторів віком 35–89 років. На час запису 89 років мали 2 співачки, 3 особи – 85 років, 5 осіб – 76 років. Загалом у віковій групі 76–89 років – 23 виконавиці. У групі з віковими межами 61–75 років жінок-співачок 13 осіб; вікова група 45–59 років нараховувала 6 співачок; вік чоловіків-інформаторів сягав 53–80 років. Участь в інтерв’ю брали також нащадки лемків (діти й онуки), котрі вільно ”бесідують” лемківською говіркою, знають чимало лемківських пісень. На фестивалях та конкурсах ми спілкувались і з зовсім юними лемками 10–16 років, записи від яких використовуємо як допоміжний матеріал.

Зібраний матеріал систематизовано за жанрами і тематикою. Так, від автентичних лемківських співаків нами записано колядки (9 зразків), щедрівка (1), гаївка (1), пісні обжинкова (1), собіткова (1), весільні пісні (7), духовні пісні (2), балади (4), патріотичні (4), колискові й дитячі пісні (2), парубоцькі (7), дівоцькі (3), любовні (21), про втрату вінка (7), пісні жіночі й про подружнє життя (6), сирітські (3), вояцькі, жовнірські (7), емігрантські (3), жартівливі (2), сороміцькі (3), пияцькі (2), соціально-побутові (1), новотвори (2). На жаль, не зафіксовано давніх кудельних пісень, що їх співали на прядках, та хрестильних, що, ймовірно, перейшли в ”пасивну” пам’ять інформаторів.

Виявлено, що серед річного циклу в пісенному календарно-обрядовому фольклорі лемків найбільш збереженим є зимовий, що його складають такі свята, як Різдво, Новий рік і Йордан (свято Хрещення Господнього).

Серед нових записів лемківських колядок домінують християнські, котрі з початку ХХ ст. витіснили традиційні народні. За змістом вони наближаються до церковних і зосереджуються навколо біблійної тематики, євангельських оповідань про народження Христа. Щедрівки, структурно подібні до колядок, їх співають перед Новим роком на Щедрий вечір дівчата й діти. У їхніх текстах побажання щастя, здоров’я, одвічного родинного благополуччя, пророкування доброго майбутнього врожаю, достатку господареві дому, в який прийшли щедрувати.

У цілому колядкам і щедрівкам з Лемківщини притаманні загальноукраїнські жанрові прикмети як зі змістового, так і з поетичного, музичного огляду. Щодо ритмічної форми колядки поділяються на дві групи. Першу становить цезурований десятискладник (5+5) із приспівом-рефреном або без нього, а другу – 12–16-складові ритмічні форми.

Кульмінацією у весняному циклі лемківських свят є Пасха. У Великодню неділю біля церкви розпочиналися дівочі забави з хороводами та співом гаївок. Нині лемківські пісні весняного календарного циклу, як і пісні обжинкові та собіткові, разом із обрядодіями зустрічаються вкрай рідко, а то й повністю зникають.

Із сімейно-побутових обрядів найбільш представленим є весілля – одна з важливих подій, спрямованих на досягнення особистого щастя людини в сімейному житті. Подібно до давньоукраїнського, весільний обряд лемків поділяється на передвесільний, власне весільний та післявесільний етапи, ключові моменти яких мають свої самобутні локальні назви: зальоти (залицяння), плетення ріщки, спрошування гостей, зачіпини молодої, придани тощо.

Із пісень, співаних на весіллі, записано лемківські ладкання – пісні речитативно-імпровізаційного складу, позначені особливим архаїзмом. Характерною рисою ритмічної організації ладкання є авґментовані закінчення. Амбітус їх переважно охоплює тетрахордні й пентахордні звукоряди, розширення яких відбувається через додавання субсекунди та субкварти. До групи весільних також включено пісні ”Серед села стоїт груша”, ”Не будеме пити”, ”Ходить дружка попід грушку”, ”Шіла муха на конопель”, весільну сирітську ”Гості мої, гості”.

Для лемківських весільних пісень, окрім ладкання, характерні мелодії гексахордо-октавного амбітусу з додаванням нижньої кварти та кінцевим тоном на першому ступені. Така тенденція чіткого відчуття кінцевого нижнього тону є ознакою мажоро-мінорного мислення. Весільній пісенності лемків властивий унісонний та двоголосий спів терцієвою второю.

Загалом, календарно- та родинно-обрядові пісні, що становили значну частину пісенної спадщини лемків (судячи із записів Ф. Колесси, Ю. Костюка, Я. Головацького та ін.), у першій половині ХХІ ст. поступово втрачають часову та просторову прикріпленість, обрядову регламентованість, зазнають скорочення, відходять на периферію сфери побутування.

У третьому підрозділі ”Пісенні зразки лемківського необрядового фольклору” здійснено огляд жанрово-тематичних груп лемківського необрядового фольклору, що переважає у репертуарі лемківських співаків. Духовні пісні, балади й романси, патріотичні пісні, колискові, парубоцькі, дівоцькі, любовні, пісні про втрату вінка, жіноцькі й про подружнє життя, сирітські, вояцькі, пісні про еміграцію, жартівливі, сороміцькі, пияцькі, соціально-побутові та новотвори – у відсотковому відношенні до обрядових становлять 80% новозібраного матеріалу. Цей пісенний пласт віддзеркалює суспільні та історичні події, людські переживання й настрої. Помітним є зростання авторської творчості та ролі індивідуальності співака, зокрема в ділянці сучасних патріотичних пісень і т. зв. фольклорних новотворів.

У четвертому підрозділі подана ”Характеристика виконавської манери лемківських співаків”. Спів лемків належить до карпато-бескидського співочого стилю, в якому домінує сольна традиція. Він естетично привабливий, динамічно виразний, емоційний, не сильний за звучанням, але щирий і темброво характерний. Загалом, звукоутворення поєднує і народну (домінує в інформантів старшого покоління) і академічну (люди середнього віку, а також інформанти з місцевостей, де був добре розвинений церковний хоровий спів а сареlla) манери. ”Спів лемків має ознаки низинного і почасти верховинського співу Західної України... з досить чіткою артикуляцією слів у зв’язку з пануючим речитативом, одноголоссям, має ”висвітлений” мажорний характер... відзначається пришвидшеним темпо-ритмом... тут мало орнаментики, більше моторності, ніж співності” .

Помітний слід у формуванні самобутньої виконавської манери лемків залишила культура пастухування, побут та музичний інструментарій вівчарів. Як імітація інструментальних сигналів трембіти, дуди, гайди в пісенності багатьох карпатських народів, зокрема й лемків, набули поширення ”сигнальні переклички”, відомі під назвою гівкання, гоєкання (у словаків та румунів – галєканє, викрікачки, гауліти). Гівкання були зафіксовані й у новозібраних піснях від лемкинь із Бучацького р-ну Тернопільської обл.

Третій розділ ”Трансформація новозібраних зразків лемківського пісенного фольклору у порівнянні із записами ХІХ–ХХ ст.” присвячений виявленню типових ритмо-мелодичних структур і композиційних форм лемківського фольклору, аналізу трансформацій конкретних пісенних зразків та порівнянню лемківського фольклору із фольклором сусідніх слов’янських народів, насамперед, польського і словацького.

У першому підрозділі ”Структурні особливості лемківського пісенного фольклору” висвітлюються найхарактерніші риси ритмічного і мелодичного складу лемківських пісень, що вирізняють їх з-поміж інших музичних діалектів. До таких рис, наприклад, належать: вузька, стиснена строфа (4–8 тактів), поєднання періодів із симетричною і несиметричною структурою тактів, нерівномірних груп і тактів із змішаними розмірами (3/4+3/8+2/4, 2/4+4/4+5/4), використання різноманітних віршових розмірів та їх комбінацій, додавання односкладових вигуків (ей, гой, раз) та надлишкових складів-вставок (тра ля-ля, гей, у-ха-ха, ой-йой-йой, раз, сярада-сярада), що не входять у складочислову систему та імпровізаційно додаються в процесі виконання як вияв підвищеної емоційності, також наявність пунктирів і синкоп, поширення мазуркового метру 3/4 і такту 3/8 (під впливом польських народних пісень, серед яких трійкові такти є домінуючими). Повторення віршів, піввіршів та силабічних груп – улюблена форма пісенної будови лемків. Повтори призводять до видозміни й урізноманітнення строфи, її ритмічного звуження чи розширення і часто використовуються в другому рядку тексту 6+6 (6+|:6:|), посередині 5+5 [:4:]+5. ”Лемківські пісні небагатослівні, але власне тому, що співаки любуються у повтореннях, тим самим вони неначе продовжують їх тривання у часі. Здебільшого повторюють другу частину строфи” .

У лемківській пісенності доволі часто вживана форма строфи, де друга половина або остання силабічна група попереднього вірша повторюється на початку наступного. Ця так звана форма конкатенації із жанру обрядових пісень, колядок і щедрівок була перенесена в інші жанри народної поезії. Виникає правильна ритмічна будова з поділом на дві музично-синтаксичні стопи. Наприклад: аb / bc/ cd...

Подібно до сербо-хорватських і болгарських мелодій, для лемківської пісенності характерна мелодика речитативного типу, витоком якої є мовна основа. Внутрішньоскладові розспіви зустрічаються вкрай рідко. Силабічність, коли кожному складові тексту відповідає один тон, є нормою для музики не лише лемків, а й словаків:

4/4 ? ? ? ? ? ? ? / ? ? ? ? ? ? ? /

Я си хло-пець бо-гу-шан/Не мам же-ни, лем си сам.

4/4 ? ? ? ? ? ? / ? ? ? ? / ? ? ? ? ? ? ? / ? ? ? ? //

Ой на-що мі, на-що мла-да же-на,/Як я мам сам зо со-бом дос трап-ле-ня.

Новозібраним позаобрядовим пісням властиві переважно широкоамбітусні мелодії на гармонічній основі, з модуляціями і відхиленнями в паралельну тональність, рідше – вузькоамбітусні мелодії з ознаками архаїки та церковними ладами. Розширення амбітусу пісень зазвичай виникає за рахунок мелодичного секвенціювання за принципом АА5ВА. Трихордні та тетра- й пентахордові звукоряди, розширені низхідним субквартовим стрибком, наявні здебільшого в обрядових лемківських піснях, собіткових, колядках. Оптимістичний, вольовий характер лемківської пісенності підкреслюється мажорним нахилом, виявленим у 70-ти нових записах. Мінорні мелодії з натуральною субсекундою при закінченні трапляються рідко.

До типових мелодичних зворотів належать оспівування стійких І, ІІІ, V ступенів, заповнення квартового стрибка, використання секвенцій. У заключних кадансах часто вживається поступенний низхідний зворот від 5 (4) до І ступеня або від 5 до 3 ступеня та ін. Незначна кількість пісенних мелодій закінчується розімкнено V ступенем. Мелодії, що містять вказані мелодико-ритмічні характеристики, є типовими для лемківського музичного діалекту.

Другий підрозділ ”Види трансформації у новозібраних зразках лемківського пісенного фольклору”. Унаслідок колективного творення і усного побутування народний твір схильний до трансформацій. Трансформовані варіанти дають ”уявлення про модель пісні та її еволюцію... При цьому незмінні або домінантні ознаки виступають у ролі ”пам’ятєвих площадок” , які є важливими для збереження традиції; змінні або випадкові – стимулюють її оновлення.

Найпоширенішими видами трансформації у новозібраному пісенному фольклорі лемків є варіювання, імпровізаційність, контамінація, редукція словесного компоненту пісні, перетекстування, осучаснення мови пісень, авторська творчість тощо.

Найменше варіюються щодо змісту й форми ті жанри обрядового фольклору, яким у давнину надавалося релігійно-магічної функції. Таким консерватизмом, зокрема, позначені записані автором весільні ладкання.

Контамінаційних перетворень серед нових лемківських записів зазнали довгі баладні сюжети ”про вдову та її синів-женихів” й ”викликання милого чарами”. Низку семантично і структурно тотожних варіантів віднайдено до весільної пісні ”Шіла муха на конопель”, опублікованої майже сто років тому І. Верхратським, пізніше Ф. Колессою, Ю. Костюком, О. Гижею.

У творах, виконуваних головним чином по пам’яті, а не на основі фіксованих джерел, все більше актуалізується тенденція до скорочення словесного тексту – редукції. Так, наприклад, текст 15-ти куплетного варіанту української пісні ”Ой пила я, пила я”, записаний Г. Танцюрою від Явдохи Зуїхи, у лемків знаходимо зредукованим до 6 куплетів у збірці М. Соболевського та 5 куплетів – у сучасному записі автора.

Побутування пісні в різних мелодичних, текстових, формотворчих варіантах виявляється природною умовою ”життя фольклору”. Натомість виконання, не позначене певною мінливістю, надає наспіву одноманітності, закостенілості, механічності, що перетворює його на штамп. Така тенденція спостерігається у сучасному фольклорі урбанізованих середовищ.

Третій підрозділ ”Текстові та мелодичні паралелі лемківського фольклору і його аналоги у сусідніх слов’янських народів” присвячений розгляду пісенних творів, що стали надбанням сусідніх слов’янських народів у процесі взаємообміну пісенною творчістю. Оскільки територія проживання галицьких лемків протягом століть, з одного боку, утворювала українсько-польський етнографічний кордон, а з другого – на південному заході краю примикала до лемків Пряшівщини і словацького етносу, сусідство в межах Карпатських гір, мовна й духовна спорідненість, спільна землеробська праця, пастівництво, торговельні стосунки, вихід на заробітки та щоденне спілкування сприяли взаємообміну культурними цінностями, через що значна кількість пісенних сюжетів поширилась на просторі розмежованих кордонами слов’янських етносів. До таких, наприклад, належать сюжети: лемківської парубоцької ”Я си хлопець богушан” та словацької ”Ja parobek z Kapuљan”; любовної ”Ой гоя, гоя” із текстовим ”двійником” у словацькому фольклорі ”A, hoja, hoja” (пісня про ”дівчину, що не вміє робити”), поширеної серед бачванських лемків та словаків; любовної ”Погнала овце на Буковінє” і польської ”Nasza Marysia robotna byіa” ; ”А там з гори, гори” і польської ”Na onej gуrze” . Прикладом проникнення західнослов’янського фольклору на українську етнографічну територію є балада про дочку-воїна, записана від лемків під назвою ”Сиділ цисар на троні”. Найбільше напливового елементу виявляється у вояцьких піснях, занесених із Моравії українськими рекрутами. Приміром, спільне словесно-тематичне джерело міститься у жовнірській пісні ”Відзяла окнем, відзяла шибом” та польській ”Kiedy mak zakscie” , вояцькій ”Дубе, дубе, дубе зелений” і словацькій ”Ej, hora, hora, hora vysokб!” . Запозичені твори переосмислювались, трансформувались, наближаючись до українського пісенного стилю, української мелодики й ритміки.

У ”Висновках” підведено підсумки дисертаційного дослідження:

1. Окреслено сучасні осередки компактного і дисперсного проживання носіїв лемківського фольклору на території Західної України, а саме у містах та селах Івано-Франківської, Тернопільської, Львівської, Закарпатської областей.

2. Внаслідок проведення 14 експедицій зафіксовано 350 одиниць музично-етнографічного матеріалу, з якого 100 найбільш характерних транскрипцій відібрано до музичного додатку дисертаційного дослідження. Чимала кількість цікавого матеріалу, зібраного нами за відносно короткий проміжок часу, свідчить про живе побутування пісенної традиції серед лемків у наш час.

3. Тісний зв’язок з усною народною творчістю, що допомагав лемкам упродовж довгих років протистояти полонізації, словакізації, русифікації, зберігати етнічну ідентичність та етнокультурну єдність з українським народом, у повоєнний період зберіг значення потужного каталізатора і фактора самоідентифікації лемківської етнографічної групи. І все ж таки, незважаючи на збереження корінної основи лемківського фольклору, під впливом об’єктивних зовнішніх факторів відбулись певні зміни у репертуарі лемківських співаків, виконавській манері, говірці тощо.

4. У порівнянні із записами ХІХ–ХХ ст. новозібрані пісенні зразки трансформуються шляхом варіювання тексту й мелодії, імпровізаційності, контамінації, редукції, перетекстування, осучаснення мови пісень тощо. Із характерних сучасних тенденцій спостерігається зменшення питомої ваги і деактивізація функціонування в народновиконавському процесі календарно-обрядових пісень і поширення нових, необрядових жанрів.

Під впливом міської культури, масових засобів інформації звужується автентичне і розширюється вторинне функціонування фольклору. Лемківські пісні у композиторських обробках та сучасних аранжуваннях входять до репертуару хорових колективів ”Трембіта”, ”Відгомін Бескидів”, ”Лемківська студенка”, ”Бескид”, ”Студенька”, ”Яворина”, ”Солов’ї Галичини”, ”Лемки Києва”, ”Коралі” та сольних виконавців Ю. Дошни, Анички (Ганна Чеберенчик), дуету ”Червоне і чорне”, С. Федини, Л. Мацьків-Салимової та ін., котрі вже репрезентують нові форми побутування лемківського фольклору в Україні. Тенденція фольклоризації автентичного фольклору не є винятком даної групи, а в цілому спостерігається як природній процес розвитку фольклору в концертному виконавстві на сучасному етапі.

5. Зберігаючи у своїй основі належність до загальноукраїнської традиційної культури, лемківська пісенність водночас відкрита до взаємообміну із сусідніми слов’янськими народами. Це стосується переосмислення деяких інонаціональних сюжетів, адаптації елементів мелодики, ритміки, композиції.

Сьогодні традиційний народнопісенний репертуар лемків поступово виходить з ужитку, але водночас все ще залишається важливим компонентом історичної пам’яті народу. Записаний та проаналізований фольклорний матеріал розкриває локальні особливості музичного фольклору лемківських переселенців, що нині живуть на теренах Західної України. Робота відкриває нові перспективи для подальших досліджень та є однією із спроб реконструкції пісенного фольклору лемківських переселенців у Західній Україні від повоєнного періоду до сьогодення, визначення тенденцій його розвитку на сучасному етапі.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Кучерява К. М. Сучасний стан музичного фольклору лемківської етнографічної групи (експедиційні матеріали із Західної України) : Матеріали міжнар. наук. конф. [”Традиція і культура”], (Київ 8–9 груд. 2006 р.) / Асоціація ”Новий Акрополь”, Філософський факультет КНУ ім. Т. Шевченка, Ін-т педагогіки і психології професійної освіти АПНУ, Держ. ун-т театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАНУ. – К., 2006. – С. 31–33.

2. Кучерява К. М. Лемківський музичний фольклор – розвиток чи занепад? (на матеріалах експедицій у Західну Україну) / К. М. Кучерява // Народна творчість та етнографія. – 2007. – № 3–4. – С. 82–88.

3. Чаплик К. М. Питання самоідентифікації в середовищі лемків і русинів Закарпаття: Тези доповідей міжнар. наук. конф. [”Етнокультурні фактори національної ідентифікації населення українського порубіжжя”], (Київ, 12 груд. 2007 р.) / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАНУ. – К., 2007. – С. 41.

4. Чаплик К. М. Нові записи лемківських пісень / К. М. Чаплик / [Відп. ред. С. Грица]. – К., 2008. – 72 с.

5. Чаплик К. М. Хроніка депортацій очима лемків (зі спогадів переселенців) / К. М. Чаплик // Народна творчість та етнографія. – 2008. – № 3. – С. 96–100.

6. Чаплик К. М. Історіографія дослідження пісенної культури лемків [”Україна в етнокультурному вимірі ХVІІІ – початку ХХІ ст.”], (Київ, 22–23 трав. 2008 р.) / М-во освіти і науки України, НПУ ім. М. П. Драгоманова // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. – К., 2008. – С. 193–200. – (Серія № 6. – Історичні науки. – Випуск 6.)

7. Чаплик К. М. Із нових записів лемківських пісень / К. М. Чаплик // Студії мистецтвознавчі. – 2008. – 4 (24) – С. 125–130.

АНОТАЦІЯ

Чаплик К. М. Трансформація пісенного фольклору лемківських переселенців у Західній Україні (повоєнний період). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 – музичне мистецтво. – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. – Київ, 2010.

У дисертації досліджуються особливості побутування пісенного фольклору лемківських переселенців у повоєнний період, тобто з кінця 1940 х років до наших днів. На базі польових матеріалів автора, записів пісенного фольклору та меморатів, зібраних від лемківських старожилів упродовж 2006–2008 років, висвітлено перебіг депортаційних заходів щодо лемківського населення, їх адаптацію до нових соціокультурних умов, виявлено сучасні компактні та дисперсні поселення лемків на території 4-х областей Західної України, наведено жанрово-тематичну характеристику зібраного пісенного фольклору, проаналізовано видозміни сучасних записів у порівнянні із записами попередників і трансформаційні процеси у репертуарній традиції лемків, розглянуто сучасні форми побутування фольклору.

Ключові слова: лемки, лемківський фольклор, депортація, адаптація, діалект, вторинні виконавські форми, трансформація, паралелі, ”двійники”, парадигма.

АННОТАЦИЯ

Чаплик Е. Н. Трансформация песенного фольклора лемковских переселенцев в Западной Украине (повоенный период). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03. – музыкальное искусство. – Институт фольклористики, искусствоведения и этнологии им. М. Т. Рыльского НАН Украины. – Киев, 2010.

В диссертации исследуются особенности бытования песенного фольклора лемковских переселенцев в послевоенный период, то есть с конца 1940-х годов до наших дней. На базе полевых материалов автора, записей песенного фольклора, меморатов, собранных от лемковских старожилов в течение 2006–2008 годов, освещены процессы депортационных мероприятий относительно лемков, их адаптация к новым социокультурным условиям, обследованы современные компактные и рассеянные поселения лемков на територии 4-х областей Западной Украины, осуществлена жанрово-тематическая характеристика собранного песенного фольклора, проанализированы видоизменения современных записей по сравнению с записями предшественников и трансформационные процессы в репертуарной традиции лемков, рассмотрены современные формы функционирования фольклора.

Ключевые слова: лемки, лемковский фольклор, депортация, адаптация, диалект, вторичные формы исполнения, трансформация, параллели, ”двойники”, парадигма.

ANNOTATION

CHAPLYK K. M. Transformation of song folklore of the Lemkos’ settlers to Western Ukraine (post-war period). – Manuscript.

The thesis for the candidate’s musical art degree in speciality 17.00.03. – Musical art. – M. Rylsky Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2010.

Thesis provides the research work on the existence of song folklore of lemkos’ settlers in a post-war period, that is from 1940 and till nowadays. On the base of the author’s field materials, folklore song records, memories, collected from the lemkos’ old-timers through 2006–2008, the deportation measures motion is lighted up in relation to the lemkos’ population, their adaptation to the new socio-cultural conditions, the modern compact and dissipated lemkos’ settlements are inspected in the Western part of Ukraine, genre-thematic description of the collected song folklore is given, modifying modern records are analysed as compared to the records of predecessors and on the whole transformation of repertoire tradition of lemkos’, the forms of existence folklore in nowadays are considered, etc.

Key words: lemko, lemkos’ folklore, deportation, adaptation, dialect, secondary forms of execution, transformation, parallels, ”twins”, paradigm.

?

Підписано до друку 25.01.2010

Формат 60Ч84/16. Папір офсетний. Друк офсетний.

Гарнітура Times New Roman. Замов № 357.

Ум. друк. арк. 0,9. Наклад 100.

 





© 2011 www.orgsun.com - «Безкоштовна наукова бібліотека»